Релігія. Походження релігії

Релігія. Походження релігії

Релігії не є тим, що може бути створене людиною. Вони суть формальний вираз надіндивидуального внутрішнього досвіду, який викристалізовувався протягом довгих часів. Вони мають характер високої спільності, причетності до найширшої свідомості. Вони знаходять свою визначальну форму вираження і здійснення в найбільш розвинених і відчуваючих умах, здатних взяти участь у надіндивидуальному житті своїх ближніх (якщо не всього людства). Таким чином, релігія незрівнянно вища за звичайне «колективне мислення», яке притаманне інтелектуально створеним і організованим масовим рухам і яке тому не належить до надіндивидуальної свідомості, а навпаки, належить підіндивидуальній сходинці стадного образу думки.


Релігії не можуть бути створені або зроблені інтелектуально, вони розвиваються, як рослина, за певними законами своєї природи: вони суть природний прояв розуму, в якому бере участь індивідуум. Однак універсальність їхніх законів не означає однаковості їхнього впливу, бо один і той самий закон діє в різних умовах. Тому хоча ми і можемо говорити про паралелізм релігійного руху (який ми називаємо «розвитком») і, можливо, навіть про паралелізм релігійних ідей, але ніколи про їх ідентичність. Саме там, де схожі слова або символи, сенс, що лежить в їх основі, часто абсолютно різний, оскільки тотожність форми не гарантує тотожність змісту, бо сенс кожної форми залежить від асоціацій, пов'язаних з нею.

Тому так само безглуздо намагатися привести всі релігії до одного знаменника, як намагатися зробити всі дерева одного саду однаковими або оголосити їх відмінності недосконалостями. Так само як краса саду укладена в різноманітті і відмінності його дерев і квітів, з яких кожен володіє своїм власним зразком досконалості, так само і сад розуму містить свою красу і свій живий сенс у різноманітті і різнобічності властивих йому форм переживання і вираження. І так само як всі квіти одного саду виростають на одному ґрунті, дихають одним повітрям і тягнуться до одного сонця, так і всі релігії виростають на одному і тому ж ґрунті внутрішньої дійсності і харчуються тими ж космічними силами. У цьому полягає їхня спільність. Їх характер і своєрідна краса (в чому і проявляється притаманна їм цінність) ґрунтуються на тих рисах, в яких вони відрізняються один від одного і завдяки яким кожен вид володіє своєю власною досконалістю.

Ті, хто намагається згладити ці відмінності, називаючи їх помилковим розумінням або помилковою інтерпретацією, і прагне наблизитися до якоїсь абстрактної згоди або до абсолютної єдності, яка покладається справжньою реальністю, подібні дітям, що обривають пелюстки квітки в безуспішній спробі знайти «справжню» квітку.

Якщо кілька художників зображують один і той же предмет або пейзаж, то кожен з них створює відмінну від інших картину. Але якби кілька людей сфотографували один і той же об'єкт при одній і тій же експозиції, то кожен з них отримав би однакове зображення. Тут ця точність не є ознакою переваги, але ознакою відсутності творчих сил і навіть життя. І навпаки, відмінність у художньому сприйнятті є саме те, що надає витвору мистецтва його особливу істотну цінність. Неповторність і самобутність - ознаки генія, геніальності в усіх сферах життя. Точність і стандартність - ознаки механістичності, посередності і духовного застою.

Якщо релігії розцінюються як найвищі досягнення людства, то ми повинні визнати за ними такі ж привілеї, які ми приписуємо творчому прояву генія. Необхідно зазначити також, що проста відмінність або так звана оригінальність - ще не доказ творчого досягнення, і ми впадемо в іншу крайність, якщо почнемо заперечувати всяку можливість згоди в релігійних переживаннях і формулюваннях або єдність, що охоплює відмінності. Однак єдність не повинна будуватися за рахунок продуктивного різноманіття і життєвості, але шляхом зведення найсуттєвіших відмінностей до тієї гармонії, яка володіє достатньою силою, щоб перевершити і об'єднати найбільші протилежності.