Ламаїзм. Витоки Тантризму

Ламаїзм. Витоки Тантризму

Це, зокрема, добре видно при знайомстві з ламаїстським пантеоном і різними культами, частина яких сходить до примітивних шаманських вірувань стародавніх тибетців і монголів. Що ж стосується доктрин буддизму, то необхідно зауважити, що ламаїзм, який формувався в пізньому середньовіччі (VII-XV ст.), з'явився свого роду синтезом чи не всіх основних його напрямків, включаючи не тільки Хінаяну і різні школи-секти Махаяни, але також і тантрійську Ваджраяну («алмазази Махаяни»).


Витоки тантризму сходять до давніх культур родючості і відповідних обрядів. Стимульовані давньоіндійськими пошуками порятунку, мокші і нірвани, стародавні обряди і культи під впливом брахманізму і раннього буддизму набули іншого вигляду та іншої цілеспрямованості. Виникло вчення Дарані - тантризм, який зіграв істотну роль у становленні як індуїзму, так і ламаїзму. В індуїзмі тантризм проявився у формі шиваїзму. Тантризм буддійський, який оформився як самостійна течія в буддизмі приблизно в середині I тисячоліття н. е., мав більш розроблену філософську основу. Саме в буддійській тантрі була введена в широкий ужиток мандала - своєрідна графічна діаграма Всесвіту, насичена магічними знаками і символами, що мала безліч варіантів і модифікацій. До філософських основ буддійської тантри слід віднести і Калачакру, «Колесо часу», в рамках якого 60-річний звіриний цикл символізує кругообіг людини в кармічному світі сансари.

Однак головне в буддійській тантрі, - як, втім, і в індуїстській, - не філософія, а практика, тобто та містика і магія, якими обрамлялися всі акції її послідовників. Містико-магічні основи тантри виявляються в двох аспектах: в медитації і в грубих магічних обрядах, включаючи і сексуальну практику. Що стосується медитації, то специфіка тантризму проявляє себе тут у глибокій інтимності обряду, в детальному слідуванні тим таємним повчанням і рекомендаціям, які неофіт отримує в процесі його тривалого особистого контакту з учителем, гуру або ламою. Обряди, включаючи ритуальне спілкування статей з метою придбання мудрості-праджні, що сприймається у Ваджраяні в якості жіночої відповідності будди і бодісатви, часом зводилися до імітації або символічного використання цих прийомів. В останньому випадку мова йде про заклинання-мантри або символічні зображення типу бурштину і мандали, насичені текстами, формулами, діаграмами, які містять у собі все той же магічний сенс.

Тантризм дуже вплинув на ламаїзм. У певному сенсі можна сказати, що чи не вся специфіка ламаїзму, багато його культах і обрядів виникли в першу чергу на основі буддійського тантризму. Що ж стосується його філософії, то в рамках пізнього ламаїзму було синтезовано багато течій буддійської думки, що і зіграло свою роль в оформленні космології, етики, онтології та інших аспектів цієї доктрини.

Етапи генезису ламаїзму

Перші сліди проникнення буддизму в Тибет фіксуються досить пізно - лише в V ст., коли в Індії і в Китаї він був вже добре відомий і широко поширений. Аж до епохи знаменитого тибетського правителя Сронцзан Гамбо (629-649) буддизм у Тибеті був ледь відомий. Сронцзан Гамбо, обидві головні дружини якого - непальська і китайська принцеси - принесли з собою, за переказами, тексти і священні реліквії буддизму, став, подібно Ашоке в стародавній Індії, великим покровителем буддизму, внаслідок чого обидві його дружини були обожнені і виявилися об'єктом загального шанування (сам цар став розглядатися Рання смерть царя призупинила процес буддизації Тибету, чому чималою мірою сприяли і жерці релігії бон.

Через століття після смерті Сронцзан Гамбо один з його нащадків знову виступив захисником на той час уже гнаного буддизму. Апелюючи до авторитету знавців буддизму в Індії, він запросив до Тибету вихідця з північно-західної пригімалайської Індії (Кафірістану) відомого знавця буддійського тантризму Падму Самбхаву.

Падма Самбхава реформував тибетський буддизм, надавши йому дуже помітного відтінку тантризму. Магія, заклинання та деякі інші методи і прийоми вийшли на передній план. Однак це не допомогло закріпленню буддизму, який незабаром знову зазнав суворих гонінь. Тільки в середині XI ст. черговий виходець з Індії, Атіша, знову відродив у Тибеті буддизм, провівши ряд реформ, спрямованих на зміцнення тут традицій класичного буддизму, зокрема монастирської дисципліни. Його зусиллями було створено кілька великих монастирів, які стали центрами поширення буддизму в Тибеті.

Реформами Агіші були незадоволені послідовники Падми Самбхави, які як і раніше робили основний акцент на магію та інші методи тантризму. Сконцентрувавшись навколо впливового монастиря Саск'я (Саджа), вони виступили проти нововведень, заклавши тим самим основу протиборства червоношапочників (одяг червоного кольору носили прихильники Падми Самбхави) і жовтошапочників (символ класичного буддизму Агіші). У період монгольського панування і особливо при Хубілаї у фаворі були червоношапочники, а настоятелі монастиря Саск'я, які скасували безшлюбність для лам,'закріпили за собою спадкове право на духовне (а практично і політичне) керівництво Тибетом. З падінням династії Юань в Китаї мінські імператори скасували ці привілеї, що посилили внутрішнє суперництво серед тибетських буддистів. Остаточний успіх буддизму і завершення процесу формування його тибетського різновиду - ламаїзму - були пов'язані з ім'ям і реформами Цзонхави.