Лабіринт Шартра

Лабіринт Шартра

У середні віки бідні пілігрими, які не могли собі дозволити паломництва до Єрусалима, могли здійснити символічне «паломництво» на колінах, просуваючись через всі повороти лабіринту, що знаходиться в їхній власній церкві. У Шартрі, як і в інших європейських кафедральних соборах, де застосовувалися такі рішення, ця духовна мандала відкривала великий сенс віри і відданості мирян. Багато поколінь віруючих отримували досвід радості досягнення центру лабіринту після безлічі сумнівів і коливань.


Прослідувавши за візерунком лабіринту, ви зрозумієте, чому Джон Мейн назвав медитацію не просто методом молитви, але паломництвом і способом життя. Паломництво лабіринтом, як і медитація, висвітлює шлях нашого життя.

Кожен людський шлях, навіть шлях духовного, який долає простір і час, має свій чітко визначений початок. Ми не далекі від центру навіть на самому початку, але перед нами простягається цілий шлях, процес реалізації і відкриття самих себе, перш ніж ми зрозуміємо, що ми вже (і завжди) знаходимося в центрі. У вихідній точці нам здається, що ми зможемо досягти центру, якщо попрямуємо прямо до нього, але скоро ми зіткнемося з постійними фрагментами петель і поворотів, що випробовують і поглиблюють нашу віру. Вони можуть змусити нас вважати, що ми втрачаємо ґрунт під ногами, повертаємо назад. Після довгих років медитації нам може здаватися, що ми нітрохи не просунулися, крім того, що стали ближче до зреслості віри, яка і є сутнісним сенсом духовного зростання. Ця сама віра в кінцевому підсумку покаже нам, що кружляння і повороти на шляху - це не особливий Божий план зробити наше життя складнішим, але співчутливий і мудрий спосіб Учителя розв'язати вузли, що сковують наше серце.

Лабіринт вчить нас мудрості, згідно з якою не варто вимірювати власне просування: адже наш шлях не лінійний і ментальний, але швидше циклічний і духовний, як витки спіралі. Весь сенс - це віра в те, що ми перебуваємо в дорозі. Шлях до центру вузький, але саме він веде нас до джерела життя. Життя вічне у своєму джерелі. Ми просто повинні залишатися на шляху. Якщо ми почнемо махінувати і перестрибувати з місця, де ми знаходимося, туди, де нам хотілося б опинитися, не проходячи необхідного шляху, ми загубимося і впадемо в замішання. Але ми можемо почати спочатку в будь-якій точці. Всюдисуще співчуття Бога можна пізнати протягом усього шляху, і, зрештою, в центрі, спіткаючи сенс пройденого. Ми просто повинні продовжувати рухатися вперед у вірі. Хто шукає, обряще.

Медитація - це шлях. Вона, перш за все, шлях досвіду, - більш, ніж думок або уявлень. Навіть символ лабіринту вказує на це. Символ, подібний Шартрському Лабіринту, що володіє настільки багатим сенсом, розуміється істинно лише тільки тоді, коли вказує за межу себе і за межу знаків. Дивитися на зображення лабіринту і вести по ньому пальцем у напрямку до центру - зовсім не те ж саме, що виконати цей шлях в реальності, ступаючи на власних колінах. Настільки ж відрізняється і щоденна практика від розмов про неї.