Душевність і Духовність

Душевність і Духовність

Опишу характерні риси Душевної і Духовної людини, підкресливши, що в чистому вигляді ці типи практично не зустрічаються, а реально існує змішаний тип з різним ступенем переважання Душевного або Духовного початку. Важливо також те, що Духовний початок, перебуваючи в надрах Душевного, або розвивається, культивується і починає переважати над Душевним (за сприятливих зовнішніх і внутрішніх обставин), або, затухаючи і заглушаючись побутовою і практичною життєдіяльністю, перетворюється на значуще, але незаповнене місце у внутрішньому світі людини, що дає


Душевна людина у своїх життєвих прагненнях завжди орієнтована на зворотний зв'язок. Він ніби закольцьований, бо сам є і початком своєї діяльності, і - після набуття результату діяльності - її кінцем і сенсом. Однак Душевна людина не завжди усвідомлює цю закільцівку. Так, піклуючись про дітей або близьких людей, вкладаючи в них кошти, сили і душу, він часто не звертає уваги на свої стереотипи, обмежені ціннісні орієнтири і прийміть корисливих намірів.

Різні рівні егоцентризму - від вульгарної корисливості, до бажання знайти спокій в душі, перебувати в гармонії зі світом, займатися самовдосконаленням тощо, величезною мірою мають Душевну компоненту.

Личность Духовного человека разомкнута, раскрыта для вхождения и заполнения её Большим, чем все, что присутствует в ее наличном бытии. Така прагненість за межі особистісного існування - благородна і істинна за своєю природою, якщо звернена до святого, вищого і милосердного початку, що перебуває як у позамежній до видимого і невидимого світу побутійності (трансцендентності), так і в глибині серця, серцевині живих (порівняй: євангельське гірчичне зерно, санскритський термін «хридайям» - місце перебування Атмана в серцевині людини). Співвісником цього глибинного контакту, що живе з початком, є Совість як різноманітна властивість душі, що відрізняє дозволене від недозволеного, і розвинене настільки, наскільки розум приймає зростаючі обмеження, висувані совісним початком.

Тому вся життєва залученість, яка для Душевної людини має безумовну цінність, така як робота, сім'я, друзі, забезпеченість, комфорт, особиста облаштованість, для Духовної людини безумовною цінністю не є.

Для Духовної людини безумовну значимість має лише збереження сакрального зв'язку з Сущим і Істинно Живим і відповідність своєї діяльності цьому. Спочатку для підтримки цього потрібні значні зусилля, що протидіють відволікаючим факторам миру і соціокультурної агресивності. Тут доречно згадати образ духовного воїна, воїна, який бореться за Небесну Вітчизну, Божу правду - з правдою і силою світу цього.

У міру духовного зростання і дорослішання в серці виникає постійне трансцендуюче дихання Духа істини, а весь навколишній світ сприймається тим, хто живе і дихає тим самим, тільки не уважає цього таїнства.

У результаті духовного становлення істотно змінюється внутрішня вісь «Ми» - «Вони». Для Душевної людини залежно від рівня культури «Ми» змінюється від вузького кола - сім'я, друзі, родичі, товариші по службі, до країни і нації. Для Духовної людини кордони «Ми» розмиваються: Спочатку до «Ми» зараховуються духовно близькі люди, решта - це «Вони». А потім «Ми» (Я) включає все людство і взагалі все існування.

Радість супроводжує Духовну людину, оскільки вона присвячує свою діяльність неегоцентричній життєвості, діючи безкорисливо, поводячись за сумлінням, допомагаючи ближньому, чесно виконуючи свої обов "язки. Найвищим же благом є благо богоповідомлення у вівтарі свого серця.

Реалізація описаних тут положень займає роки і роки життя під новими ціннісними орієнтирами. Чималою мірою зросту в Духовній людині сприяє вірність першій зустрічі з Нею в просторі свого внутрішнього світу. Сказавши духовному заклику всередині себе «так», важливо щодня пам'ятати про це, оберігати в низці повсякденних турбот. Тоді процес зростання набуває саморозвивається характер, а людина, яка живе так, і не може жити по-іншому, є дволодиродженою (народженою понад). Для такої людини життєвий центр уваги, зусиль і турбот перейшов у духовний вимір.

Таке життя можна уподібнити зростанню і розвитку квітки. Дбайлива уважна пам'ятка відповідає сонячному світлу, а відмінність дозволеного від недозволеного і слідування цьому - випалюванню бур'янів. Життєлюбність і оптимізм (любов і надія) - є добриво і волога для паростка. Розквітне ж він свого часу.